|
Подивитись на Яндекс.Фотках
Високий розвиток культури, науки, економіки Київської
Русі, її зв’язки з Візантією, прийняття християнства – всі ці фактори вплинули
і на розвиток книговидавничої галузі країни. Поряд із літописами, біблійними
текстами почали створюватись твори поетичного слова. Такі безцінні скарби
літератури тих років як "Повчання Володимира Мономаха дітям", "Слово
про закон і благодать", "Слово о полку Ігоревім" сформували
унікальне явище тієї доби − літературу Київської Русі. «Повчання дітям» Володимира Мономаха − визначна пам'ятка видавничої
справи та літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському
списку «Повісті минулих літ» під 1377 р. у кількох неповних частинах. Точної
дати написання не встановлено, ймовірно пам’ятку було створено в 1109 році. З літературного
погляду «Повчання» − це зразок популярного в античній та середньовічній
літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі
спроба життєписної розповіді. У ньому князь Володимир закликає своїх дітей
невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати
державу. Перед нами постає мудрий державець, освічена і відважна людина, яка не
знала спокою і віддавала всі сили на зміцненнят а розбудову країни. Такий
заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в
житті держави.
«Слово о полку Ігоревім» −
героїчна поема кінця XII століття, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської
літератури. Автор «Слова» палко любить свій край і співвітчизників, досконало
володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті
відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий
твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема
літературні, традиції. Основна тема твору − єднання в ім'я утвердження
державності, збереження культурних набутків, гуртування сил для подолання
майбутніх перешкод.
«Слово про закон і благодать» (Слово «О законі... і о благодаті... і похвала кагану
нашему Владимиру») − визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037 і 1050 роками священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність
Київської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово»
підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті»
(нової − християнської). Центральну частину твору становить похвала князю Володимирові
і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, а у Руській, знаній і
чутній у всіх чотирьох кінцях світу. 
Сам Володимир, з потойбічного світу,
піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка
скорбота». Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і
прохання, щоб чужинці її не перемогли. Автор «Слова» не тільки представник
політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець,
що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та
ритмічності вислову.
Митрополит Іларіон працював разом з Ярославом Мудрим, що засвідчується
уставом князя: "се яз князь Великий Ярослав, син Володимерь... сгадал есьм с митрополитом Ларионом..." Геніальність його беззаперечна, адже він був перший, хто на такому високому рівні, з такою
духовною віддачею написав твір, який пізніше став взірцем для наслідування. До речі, "Слово..." Іларіона на півтора століття старше за "Слово
о полку Ігоревім".
Як бачимо, українська література зародилась ще за часів могутньої Київської
держави, а її твори і сьогодні є шедеврами як української, так і світової
давньої літератури. Звісно, існує багато теорій, які відносять пам'ятки Русі до усього слов'янського народу, чи виключно до Росії. Чи підкріплені ці роботи справжніми фактами? На жаль, ні. Століттями приховувалась правда, винищувались факти, спотворювалася інформація щодо походження української нації, української культури. Нас винищували, робили з нас темну масу неосвічених людей неіснуючої країни. Та навіть в таких умовах ми змогли збергти український дух, мову, менталітет. Все знищити та переробити царським та комуністичним Росіям не вдалося. Сьогодні, вже в часи незалежної України ми маємо змогу довести всьому світу беззаперечний факт: наша країна - прямий нащадок Київської Русі. Ті твори, про які вище згадувалось, містять характерні ознаки (букви, слова), які притаманні саме українському правопису. Тому подальші зазіхання на ці твори збоку наших сусідів є безпідставними та непотрібними. Потрібно усвідомити та прийняти це за належне.
Схожі матеріали ви можете знайти за такими адресами:
1. Книги Київської Русі 2. Слово о полку Ігоревім 3. Слово про закон і благодать 4. Повчання Володимира Мономаха
|
