 Але на цьому
історія не закінчується (якщо хтось не хоче про себе розказувати сам, то про
нього розкажемо ми)
Олександра
Панченко – мій брат по духу.
Ще на першому
курсі я сіла поряд неї, бо побачила ті розумні очі і відразу подумала «буде у
кого списувати», але не так сталося, як гадалося. Виявилося що знаємо ми
однаково і списати не вдасться. Але не зважаючи на те я отримала кольоровий вибух позитиву по сусідству.
Це щира людина,
яка завжди допоможе і все ПАРІШАЄ. А що стосується декламування віршів Ліни
Василівни, то тут їй не має рівних.
З нашим
кольоровим (в прямому сенсі слова) котом група ніколи не сумує. То вона вирішить
зварити борщу на ред. вид. фасі використовуючи вдавану кухню. То повідає всім
цікаву історію про свої пригоди. Або ж примусить групу пускати паперових
літачків чи грати у війну паперовими кульками.
А насправді вона
в душі Маленький Принц, який викорчовує баобаби суму та нудьги з планети нашої
групи і плекає троянду щастя)
Інколи так і
хочеться їй сказати – «ГЕЙ ШАНОВНИЙ ПОСТРИВАЙ НО КУПИ СЛОНА», але буду вже
ЗМАТУВАТЬ УДОЧКІ. Та все ж я не прощаюся, я ставлю чиїсь улюблені три крапки…
Матеріал взято: з життя)
| 
