Деякі люди читають книги для того, щоб на деякий час покинути реальність та заглибитись в інший незнаний світ, деякі для того, щоб заспокоїтись, відпочити чи для здорового сну, деякі для того, щоб відчути нові емоції, пережити те, що пережив автор та його герої, а деякі для того, щоб дізнатись щось нове, почерпнути щось для свого розуму, життя, розвитку, збагачення думки. Ця книга надасть вам нові відчуття, розповість про новий світ, до цього невідомий вам, подарує знання про пережиту епоху.
Міша
Дефонсека, справжнє ім'я якої Монік Леві (Марі де Ваель) - бельгійська письменниця, автор книги "Вижити з вовками", вперше опублікованої в 1997 році. Зараз здійснено два перевидання (2009 та 2010 рік). Книга миттєво стала популярною в Європі, а згодом була перекладена 18-ма мовами світу. Французьким кінематографом по книзі був знятий фільм Survivre AVEC LES loups (Вижити з вовками). Книга є автобіографічною, але авторка зізнається, що реальність в книзі переплітається з її підсвідомістю та уявою. Через це багато критиків звинувачують книгу у неправдивості, нелогічності історичних фактів, проте книга має й ряди прихильників, які тільки поповнюються. Авторка пояснила це так: «Книга представляє собою історію. Це моя історія. Це дійсно не реальність, але це моє життя. Існують моменти, коли мені важко провести різницю між реальністю і моїм внутрішнім світом». Міша
Дефонсека розповіла в інтерв'ю для видання «Le Soir», що вона завжди
хотіла забути своє справжнє ім'я, тому що її називали «дочка зрадника». Міша Дефонсека народилася в 1937 році в Еттербеку, в одному з передмість Брюсселя (Бельгія), в сім'ї Роберта і Джозефін Де Ваель.
Її
сім'я не була єврейського походження, як відкрито заявляє її автобіографія. Батьки
Міши були борцями опору, за що були заарештовані німцями. Її батько згодом співпрацював з гестапо, і після звільнення жив у Німеччині. Батьки Міши померли в похилому віці наприкінці війни. Дефонсека і її чоловік, Моріс, переїхали в США з Парижа в 1988 році і купили будинок в місті Мілліс, штат Массачусетс. Вона була безробітною до середини 1990-х років. Міша
почала писати яскраві розповіді про своє дитинство про мандри по Європі
віком до шести років після того, як її батьки були депортовані в 1941
році, будучи захищеною дружньою зграєю вовків, про вбивство підлого
німецького солдата з Організації Варшавського гетто для самооборони, і,
нарешті, про пошук свого шляху додому в кінці війни.
Війна не стукає у двері і не питає дозволу увійти, а вривається нещадним
ураганом в мирне життя людей, змітаючи і руйнуючи все на своєму шляху. Можна
бачити війну по-різному - очима солдата, що йде в бій, очима матері,
яка боїться за життя своїх дітей, очима блокадника, змученого голодом і
холодом. Але
найстрашніше - бачити війну очима маленької дитини, яка далеко не
відразу зрозуміє, що сталося, чому посмішка несподівано зникла з обличчя
батьків, удома витає тихий жах, а над головою літають незрозумілі
жахливі птахи. Щастя батьків - це коли їх дитина зростає у дружньому, теплому, люблючому, мирному середовищі, коли вона завчасно не пізнає усієї гіркоти життя.
У книзі розповідається історія однієї дівчинки, яка, як і багато
дітей, виявилася непотрібною, загубленою в
безодні війни. Але цей відважний лицар не здається, не хоче піддаватися всевладдю війни. Ні, ця дівчинка, якій я не втомлююся дивуватися, зовсім одна пускається в далеку мандрівку, щоб знайти своїх батьків. На долю "вовченяти" випало не одне випробування, яке вона проходила зі сміливістю у серці та силою у душі. Вовченям
я назвала її не випадково, адже вижити в холодному і похмурому лісі їй
допомогли саме вовки, які виявилися кращими за людей. На
відміну від них, вони не стали з огидою і презирством дивитися на
дівчинку, намагаючись прогнати її скоріше, щоб, не дай Бог, не
заплямувати поріг свого дому нечистою кров'ю. Так, на таких, як Міша, тоді звалився весь гнів війни. Ні, вовки повели себе зовсім по-іншому - їм було все одно, ким є це малятко, їх не цікавило, що вона робить у лісі. Їм
досить було зрозуміти одне - перед ними - маленьке вовченя, яке відбилось від своєї стаї, якому потрібна любов і турбота, яке більше не зможе бути самотнім, весь час здобувати собі прожиток. І вони зробили те, що повинні були зробити люди - взяли Мішку у свою зграю. Так, закони природи суворі, але набагато справедливіші за людські. І що станеться далі? Як вона буде ладити з вовками? Як вона знову прийде у світ людей? Книга варта прочитання. І хай в ній відчуваються дещо мізантропні нотки особистості, але вони сформовані часов, вони залежні від того моторошного часу, в якому опинилась шестирічна дитина.
Цитати з книги:
Цитата из книги «Выжить с волками»
Выжить с волками
Когда необходимо принять решение, делай это быстро... потом будет слишком поздно.
«Человек - проклятый хищник. Он ничего не понимает и разрушает прекрасный мир из зависти. Он уничтожает животных, потому что не может бежать так же быстро, у него нет их чутья, их слуха. Он завидует деревьям, большим и красивым. Человек бесцветен. Все пороки сопровождают его».
