Юрій Іздрик – прозаїк, поет, перекладач, есеїст, засновник і головний редактор (від 1989 р.) часопису тексту і візії "Четвер”.

     Творчий доробок: "Воццек” (1997), "Острів КРК” та инші історії” (1999), "Подвійний Леон” (2000), "АМТМ” (2005), а також незліченних публікацій у літературно-мистецькій та газетній періодиці. Окремими виданнями твори Іздрика вийшли в перекладах у Польщі та Канаді. Крім літературної творчости, займається музикою, візуальним мистецтвом і театром. 

      «Для европейця чи американця українська література — явище спонтанне, це те, що виникло завдяки спорадичному виїзду окремих наших письменників за кордон. Необхідний соціяльно-політичний імпульс для того, щоб хтось там на Заході зацікавився творчістю українців, очевидно, дала Помаранчева революція, тобто, вона стала брендом, який поставив усе українське у ряд потрібних або очікуваних товарів споживання. Але, як це часто буває з українцями, цього комерційного моменту ніхто не використав, або принаймні мені нічого не відомо про якесь ефективне його використання. Якщо говорити конкретно про Нобелівську премію, то вона завжди пов’язана із якимись політичними інтересами, якимись політичними подіями чи якоюсь політичною кон’юнктурою. І тут, як це не смішно, помаранчевий бренд ще може зіграти колись свою вирішальну роль.» - Юрій Іздрик

     Юрій Іздрик про взаємовідносини та дружбу:    

     «Сучасні письменники - це молодь, а я трошки випадаю з цього дискурсу. В моєму середовищі, я думаю, дружба можлива. З інтернету, наприклад, часто бачу, як між собою конкурують літературні групи, автори. А ті постаті, принаймні, з яких починався так-званий Станіславський феномен – Андрухович, Єшкілєв, Прохасько – між собою ми підтримуємо міцні і дуже дружелюбні стосунки, бо між нами немає цього погляду на товариша як на конкурента.»