Марія Матіос - письменниця, яка славиться своїми глибокими психологічними образами, зокрема жіночими, життєвими і драматичними колізіями, захоплючою, але водночас простою і впливовою мовою. Її книги користуються величезним попитом не лише серед українських читачів, а й серед зарубіжних. Глибокий сюжет, актуальні життєві драми і...мінімум попси. Її тексти живі, бо авторка кожен момент, кожне відчуття героїв пронесла в собі. письменниця, яка пише лише в горах, лише з натхненням та відчуттями.

Коротка біографічна довідка:

Поет, прозаїк, публіцист.

Член Національної спілки письменників України (з 1986 р.) та Асоціації українських письменників.

Заслужений працівник культури України 2008 року.

Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2005 року.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. К. Галкіна.

Лауреат літературної премії "Благовіст" та премії ім. Володимира Бабляка (в галузі публіцистики).

Має титул почесного громадянина міста Чернівців.

Марія Василівна за освітою, як не дивно, філолог, вважається надраматичнішою письменницею України, бо в її арсеналі лише твори, що закінчуються НЕ хепі-ендом. ЇЇ роман "Солодка Даруся” визнано найкращим українським літературним твором за останнє 15-річчя. Книгу відзначено Національною премією України ім. Тараса Шевченка 2005 року. Марія Матіос є автором першої у сучасній українській літературі книжки кулінарних рецептів "Фуршет від Марії Матіос" та контраверсійного "Бульварного роману". Авторка займається не лише письменницькою діяльністю  У журналі "Країна” Марія Матіос постійно дописує у власну колонку, яка на тлі інших журнальних публікацій, вирізняється своєю критичністю та позиційністю.

Найцікавіше з різноманітних інтерв'ю з письменницею:

• "Поки судять люди - правди немає"...Як, на думку тонкого психолога Марії Матіос, слід рятуватися від осуду: незважати чи протестувати?

А рятуватися від неуникного не варто. Людськийосуд - це такий же обов'язковий атрибут будь-чийого життя, як хвороба, печаль,сльози. Не треба в житті лише робити усвідомлене зло.

• У ваших героїнь часто поєднуються вірав Бога і забобонність (порожні відра, риба у сні, спідниця навиворіт...). Хіба цене взаємо виключні поняття?

Не забувайте, що я гуцулка (з наголосом на першомускладі). А в гуцулів елементи поганства, а також тривкого забобону гармонійно уживаються з Вірою в Бога. Але, можливо, на підсвідомому рівні сповідування забобону є першозародком сумніву у Вірі. Можливо, забобон - це і є найперше дисиденство людини. Не знаю... Мій літературний забобон сусідить із здоровим глуздом: я ніколи наперед не розказую, що я пишу. Бо будь-які розповіді, прощо, як, де, чому і т.д. письменник пише чи писатиме, завжди нагадують мені історію з циганом, який поганяв некупленого коня.

• Чи взагалі посильно книзі сьогодні змінювати громадську думку?

Не думаю. Функція літератури - змусити людину відчувати і думати. А наші відчуття і думки певним чином впливають і  громадської думки. Але в тому стані, в якому перебуває українська книга в Україні, вона може змінити приблизно те, що я можу змінити на поверхні Марсу. Хоча приклад із моєю "Солодкою Дарусею" і "Нацією", найприхильнішими читачами яких за останні три-чотири роки є російсько мовні українці і автентичні росіяни, подеколи змушує мене сумніватися у моїй попередній тезі.

• О какой книге вы могли бы сказать: «Как жаль, что ее написала не я?»

- «Сто лет одиночества» Габриэля Грсиа Маркеса.

• На какого литературного героя вы похожи?

- Большую часть жизни я походила на Дон Кихота.

• Вам часто приписують титул "найбільш плідної письменниці України”. Чи не ображає такий ярлик, який асоціативно нагадує книги, які читають у метро?–

Та це вже як "акули пера” щось візьмуть у зуби! Років із вісім тому журнал "Обличчя України” вигадав такий мені "титул”, хоча тоді це була правда, бо за рік вийшли чотири мої книжки. Але ніхто не каже, що до того я шість років як письменник мовчала. А ті, хто тепер пише про мене, мабуть, лінькуваті, тому експлуатують давній образ. А воно зі мною не в’яжеться вже давно-о-о! Я насправді пишу мало.

• Маріє Василівно, то де ж все-таки народжуються твої бестселери? Розумію, що в серці, але як ти їх вчуваєш, як безпомильно знаєш, що саме о цій порі їм треба відімкнути й прочинити двері?

- Льоню, ти питаєш про непояснювані речі! Я просто дуже уважно живу. Уважно слухаю. Аналізую. А тоді вибудовую "каркаси". Сюжет. Персонажів. Вибираю час, в який маю занурити їх всіх. Проте я точно знаю, що важить не час, а людина в часі, і тому я надаю такого значення деталям. Якщо часи Австро-Угорської монархії - то я про той час знаю все. Якщо часи інші - я теж стаю спочатку експертом епохи, а далі її художником. А вже коли пишу - то ріжу себе живцем, розумієш, кров'ю пишу. Я вмираю над кожним своїм персонажем, навіть коли він - архіпростий. І кожна моя книжка - це своєрідне донорство для того, хто її читатиме.

Але, сідаючи за комп'ютер, ніколи не думаю: це буде бестселер чи рядова книжка. Напевно, кожен творець скаже, що мистецтво - це часткове божевілля, бо спершу твої герої женуться за тобою, як кредитори за боржником, а потім вже ти їх наздоганяєш, малюєш, тешеш, шліфуєш. А далі - даєш їм повноцінне життя. І, безперечно, розраховуєш, що читач прочитає твої послання, зашифровані в тексті книжки. Але я ніколи не засмучуюся, коли хтось через свій вік чи банальний не-досвід "не доганяє" того, що я хотіла сказати. Я добре знаю, що життя - штука багатопластова. І для кожної людини надходить час важкого, болісного думання над якимись особливими речами. Саме тому завжди вибираю межові, пограничні ситуації, колізії, сюжети. Літератури без дослідження людського болю не існує. Як не існує без болю повноцінної людини. Література, на мою думку, - це своєрідний інститут болю. А письменник - її сканер. Тому безболісне мені нецікаве.

Інформаційна відеопідбірка про життя та творчість Марії Матіос:

Сайт письменниці: http://www.mariamatios.com.ua/

Персональна сторінка на Facebook: http://uk-ua.facebook.com/maria.matios

Книги письменниці можна придбати тут.

Скачати книги авторки можна тут.