Вікіпедія пише занадто сухо та неоригінально. Звичайна констатація фактів, опис подій: народився, був там-то, зробив те-то... Але брати Капранови власноруч написалі свою біографію, і небеземоційно, а з такою собі перчинкою, яка присутня у кожній їхній книзі. Тож представляю вішій увазі декілька цікавих абзаців із життя славнозвісних братів (до речі їх звати Віталій та Дмитро:)
"Народилися ми 24 липня 1967 року в м. Дубоссари, нині Молдова. Таким
своїм "молдавським” походженням ми завдячуємо товаришу Сталіну. Бо коли
нашого діда посадили як ворога народу (а це тоді було модно), бабуся не
стала чекати, поки її теж посадять разом із малими дітьми, а вирішила
тікати – спочатку в сусідній район Одеської області, потім в інший, а
коли й тамтешнє ГеБе обчислило її, добрі люди порадили: тікайте в
Молдову, тоді ваші документи підуть в Одесу, до Києва, до Москви, до
Кишинева, і аж тоді до району. Ну а тим часом або щось загубиться, або
Сталін здохне. Добрі люди мали рацію – Сталін невдовзі здох і бабуся з
дочками залишилася в Дубоссарах.
Самі ми виросли в Очакові Миколаївської області і вважаємо його своєю
батьківщиною. Там-таки, в Очакові у 1984 році закінчили середню школу.
Нам пощастило – ми не вивчали українську мову у школі. Були як від
зайвого предмету звільнені за станом здоров’я. І саме завдяки цьому не
встигли зненавидіти українську літературу, як більшість школярів.
Крім звичайної школи, ми закінчили спортивну (греко-римська боротьба) та музичну (фортепіано).
Вищу освіту отримували в Уральському Політехнічному інституті,
(м.Свердловськ) та Московському енергетичному інституті за фахом
"Технічна кібернетика”. 1988 року ми одружилися з сестрами-близнючками і переїхали до Москви, де
за іронією долі жили на вулиці Івана Франка. Працювали на різних
посадах у фармацевтичному та виноробному бізнесі, отримали досвід
керівної роботи. Там-таки в Москві ми пережили кооперацію, приватизацію,
бандитизм, дві революції та інші веселі події. Набралися життєвого
досвіду по самі вінця. На початку 90-х видавали московську українську газету "Тинди-Ринди" та журнал української фантастики "Брати".
Саме в цей час почалась їх тяга до письма. Свою першу книгу "Кобзар" вони писали 10 років. Приїхавши до України і дописавши там "Кобзаря", вони опинились у не зовсім фартовій ситуації: у цей час у Києві жодне видавництво не випускало українських книжок, і у книгарнях вони також не продавались. Тож мріяти про те, що їх книгу випустять було й годі. Після деяких роздумів брати подалися до видавничого бізнесу. Перший книжковий проект – каталог книжок поштою "Книгоноша”. 2000-го року стартувало видавництво "Зелений пес”. Першою книжкою став роман Леоніда Кононовича "Я, зомбі”. Восени 2004-го року, вийшов друком другий роман "Приворотне зілля”.
2006-го року читачі побачили третій роман "Розмір має значення”.
2007-го року видали книгу своїх статей "Закон Братів Капранових”. Вони і зараз продовжують свою працю, радують читачів новими творами, влаштовують промотури.
Також, як і усі літературні діячі, вони частенько дають інтерв'ю. Ось деякі питання та цікаві відповіді:
– А тепер про жінок. Гадаєте, кожній з нас під силу приворожити чоловіка?
– Авжеж! Жінка феноменальна, але не кожна це розуміє. Одним поглядом,
рухом вона може творити дива. Але хитрість у тому, що не вміє цим
керувати. Жінка, як і кожне диво, сильніша за саму себе. І саме таких
жінок називають відьмами...
– Отже, щоб писати про відьом, вам доводиться з ними спілкуватися?
– Безумовно. Й то – щодня. Це нормально для кожного українця, бо якщо ти не одружений з відьмою, то принаймні спілкуєшся з нею. – Ви заявляєте, що аби написати філософський роман не обов’язково навіть мати середню освіту…
– Так, бо нині хибне враження про філософську думку. Ми гадаємо, що
філософські думки мають виникати у читача, а не їх повинен проповідувати
автор. – Про жінок ми ще поговоримо. Скажіть, а бодай через щось між вами, братами, виникають суперечки? –
Є дві концепції: перша – не виникають, друга – постійні суперечки. Яка
вам більше до вподоби? Насправді ми завше щось обговорюємо з двох
боків. Це можна назвати суперечками або ж ні, бо нема конфлікту, тобто
ми цілком один одному довіряємо. – Улюблене місце, де черпаєте теми й натхнення для нових романів? – Воно мігрує. Хоча безнадійно закохані в рідну Таврію, у Дніпро, Карпати, Дике поле, що на Дніпропетровщині. То що треба мати, щоб писати добрі твори? – Талант, як мінімум, і бажання, як максимум. А ще обов’язково ставити мету – навіщо це пишу. Прочитати це інтерв'ю детальніше ви можете на сайті: http://sumno.com/article/braty-kapranovy-bud-yakyj-cholovik-abo-odruzhenyj-/ Співпрацюють з такими видавництвами як: Якщо ви хочете більше дізнатись про ці дві чудові постаті, ось вам посилання на їх офіційний сайт:
http://www.kobzar.com.ua/inde.phpx
|
